Молочна стежка життя

Немає напою більш дивного й магічного, ніж молоко. У ньому – все. У ньому життя і материнство, літо з присмаком гірких трав і спів вогню у пічці посеред зими, у ньому росяна свіжість ранків і густе світло повного місяця.

Можна пити молоко з цукром, чаєм, какао, спеціями. Воно вбирає в себе всі смаки і змінює їх, наповнює новим сенсом. Кожному віку – свій смак.

Дитинство – то молоко з малиною

 

Духмяна солодкість – така просто і наївна. Малина й сама по собі – справжня поема. Як важко в дитинстві збирати ті червоні соковиті ягідки… Ні, звісно, робити це легко, коли ти просто вибіг у сад серед літа, щасливий і босий, і пасешся у тих густих колючих кущах, як дике пташеня. Але ж зараз просто їсти малину не можна, бо тобі довірили місію – збирати малину на варення. І ти терпиш, зриваєш ягідку за ягідкою, а ручечки вже втомилися, а та миска ще зовсім не повна, а поряд мама чи бабуся вже нарвали багато-багато. Та скільки б ти не нарвав, тобі скажуть, що ти молодець.

А потім малина варитиметься у тазу з металу жовтого, як сонце і дім наповниться найніжнішим і найсолодшим з ароматів. І коли ти вдивлятимешся у червону глибину варення, то побачиш, що там теж танцюють руді відблиски сонця – пам'ять про це літо, таке довге, яким буває лише в дитинстві. Бабуся заллє варення разом з сонцем у банки і воно чекатиме зими.

А може, не буде варення, може, бабуся перетиратиме малину з цукром, і ти зачаровано спостерігатимеш за процесом. І бабуся побачить по твоїх очах, що ти теж хочеш спробувати, і –  о диво – дозолить. І ти триматимеш товкач обома руками, і перетиратимеш малину з цукром, змішуватимеш їх у солодку пахучу масу, і дуже швидко втомишся, але не скажеш – бабуся сама зрозуміє і продовжить роботу сама. І колись ти питимеш молоко з малиною – рожевий напій з смаком як у морозива, тільки гарячого, і ще не знатимеш, що в кожному ковточку крапля твого щасливого дитинства.

Молодість – то молоко з кавою

 

А може – кава з молоком. Ти поспішатимеш. Твоя кава ставатиме все густішою і чорнішою. Іноді ти забуватимеш про цукор. Іноді питимеш каву навіть без молока і лише краєм свідомості розумітимеш, що чогось бракує. А потім згадаєш – і додаси трохи молока. Зовсім трохи. Бо ти ж уже дорослий. 

Ти питимеш гіркуватий напій зім’ятими ранками, коли сон ще не пішов, а скроні вже гудять, і треба встигнути, обов’язково встигнути. Ковтки великі, смаку майже не відчуваєш, горло пече. Ти питимеш в обідню перерву і просто так – між нарадами, звітами, перекурами, плітками. Заїдатимеш печивом і фастфудами, забуватимеш, навіщо все це.

І ти питимеш дома ввечері – коли день минув, а ніч ще не настала, коли все пройшло добре, а може і не дуже. Питимеш маленькими ковтками, глибоко вдихаючи – нарешті ти відчуваєш під гіркотою кави смак молока, нарешті чуєш справжнього себе. І ти думаєш про прожитий день і віриш у день завтрашній.

Зрілість – то молоко з корицею

 

Пряність з смаком спокою, який ще не став байдужістю.  З присмаком мудрості, яка досі вміє сумніватися. Коричневі крупинки на молочній поверхні стеляться візерунком, в ньому б побачити відповіді на всі питання, та він швидко зникає.

Ти все частіше п’єш молоко на ніч. П’єш повільно, маленькими ковтками – не тому що поспішати нікуди, а тому що нарешті знаєш: іноді треба зробити паузу, щоб потім рухатися швидше.

Молоко наповнює тебе спокійною силою і нагадує що десь там, у тобі, у людині з родиною-роботою-обов’язками досі живе оте дитя, що босоніж бігало у саду. І ота юна людина, яка жадала багатьох речей і боялася помилок, теж досі бентежить твою кров. І це чудово. Ти любиш і приймаєш їх – свою внутрішню дитину і свого вічно молодого і нетерплячого борця.  Ти всміхаєшся їм, і слухаєш їх і в певних  ситуаціях навіть чиниш як вони радять – і від смаку кориці твоєму серцю тепло.

Старість – то молоко з медом

 

Знову солодкість, тільки не малинова, інша. Трішки тягуча, трішки пряна. Може, десь з легким присмаком гіркоти. Хто знає, з яких квітів зібрано твій мед… 

У старості є місце дитячій простоті і дорослій мудрості. Ти нарешті знаєш, що все було правильним, а якщо помилки і траплялися, то навіть вони допомагали тобі стати краще. І радіти кожному дню так легко. 

Ти п’єш свою пряну солодкість, десь поруч сміються твої онуки. Може, зараз літо і твої нащадки босоніж біжать планетою, вона тримає їх так ніжно, вона про них дбає, тепер ти це знаєш. Може, зараз зима і діти ліплять сніжки, їхні рученята червоні й холодні. Ти знаєш, чим зігріти їх, ти готуєш напій напоїв – ніжно-рожевий, зі смаком морозива, тільки теплого. Твої нащадки прийдуть і питимуть малинове волоко, їхня кава, кориця і мед ще попереду. Стелиться молочна стежка.